Нотатки читача, 2023, частина 2

    Минулого року я продовжив відкривати українську літературу. При виборі книг я спирався на декілька джерел: сучасну шкільну програму, лекції яскравого літературознавця Євгена Стасіневича та чудовий проєкт Українського ПЕН та The Ukrainians — 100 знакових творів українською мовою 

Квітка-Основ'яненко. Конотопська відьма (1833р.)

    Смутний і невеселий сидів у світлиці на лавці конотопський пан сотник, Микита Уласович Забрьоха, а об чім він сумував, ми вже знаємо... 

    Дуже динамічна і смішна повість "батька української прози". Соціальна сатира в фольклорних  декораціях. Не гірше за Гоголя.

Марко Вовчок. Інститутка (1862р.)

    Бо таке наше діло: хоч панам добре ведеться, хоч їм горе йметься, а нам певно одно: кому, каже, весілля, а курці — смерть!

    Соціальна повість, яка починається як сатира, але поступово переходить у справжню драму. Досить типовий твір для середини 19-го сторіччя, але ж написаний жінкою!

Іван Франко. Повісті та оповідання (1878-1906р.) 

    Боже, боже! За що ти покарав мене багатством? За що, за які гріхи затроїв мою кров горющою жадобою грошей?

    Boa constrictor

    Франко здивував мені різноманітністю своєї прози. Три твори, які я прочитав цього разу, абсолютно різні за обсягом, змістом та формою. Всі майстерні та цікаві, але, ніби то, написані зовсім різними письменниками.  

    "Boa constrictor" — жорстка соціально-психологічна повість, в дусі французького натуралізму. Є приквелом до незакінченого роману "Борислав сміється", який я читав минулого року.

    "Сойчине крило" — модерністська новела, з яскравим пригодницьким сюжетом та психологічним надривом. Нагадала мені "Пана" Кнута Гамсуна.

    "Під оборогом" — поетичне, емоційно напружене  оповідання. І знов таки, Франко використовує модерністський, новий для того часу, засіб — дає можливість читачу подивитися на світ очима дитини.

Ольга Кобилянська. Земля (1902р.)

    Неначе зіштивніле море, простерлася земля з полудня на захід, і лише з одної сторони темнівся ліс. Могуча розтягнена маса, що, мандруючи з далеких сторін широкою площиною, задержалася тут оглянути бездоганну поверхню.

    Насправді це видатний твір, один з найкращих в українській літературі. "Земля" вважається повістю, хоча за обсягом та змістом не поступається багатьом романам. Сюжет не зводиться лише до біблійної історії братовбивства, а ідеї не закінчуються на словах: "земля повинна бути для людини, а не людина для землі". Це багато-шаровий, філософський твір, з різноманітними, психологічно точними персонажами, напруженим драматичним сюжетом та яскравими метафорами.

    "Земля" не дуже легке читання, спочатку треба втягнутися, але поступово напруга зростає і вимагає швидше ковтати сторінки.      

Михайло Коцюбинський. Повісті та оповідання (1907-1912р.)

    По далеких горбах самотіли тихі гуцульські оседки, вишневі од смерекового диму, яким прокурились, гострі дашки оборогів з запашним сіном, а в долині кучерявий Черемош сердито поблискував сивиною та світив попід скелі недобрим зеленим вогнем

    Тіні забутих предків.

    Коцюбинський був єдиним українським письменником, любов до якого я виніс з-за шкільної парти. Тоді мене вразила його коротка "імпресіоністична" проза, в першу чергу "Intermezzo" та  "Цвіт яблуні". Тому його твори я читав та перечитував і пізніше.

    Зараз я прочитав його зрілі повісті та оповідання (другий том з "Бібліотеки української літератури"), включаючи "Fata morgana"  та "Тіні забутих предків". Більшість з цих творів я читав раніше, але з тих що ні, мене вразили: "Persona grata"  та "Подарунок на іменини".

    В черговий раз отримав величезне задоволення. Коцюбинський видатний майстер слова, справжній поет у прозі та ще й людина з великим серцем. 

Віктор Домонтович. Без ґрунту (1948р.)

    Кепка Ілліча й біблійна борода Маркса, викладені з битої цегли, перепаленого вугілля й повапнених кам'янців, повторювалися з убивчою одноманітністю. Од входу до берега я нарахував п'ять кепок і вісім борід. 

    Нарешті я добрався до літератури, яку в мої роки не вивчали в школі. Але чому саме Домонтович? По-перше, я був вражений його надзвичайною, кінематографічною біографією. По-друге, мені дуже сподобався уривок з роману, присвячений Катеринославу (Дніпро), який я почув в подкасті Ранкова доза.

    "Без грунту" вважається романом, хоча за обсягом це повість. Сюжет доволі простий і, як в багатьох модерністських творах, не дуже важливий.  Але цікаво, що в центрі сюжету доля недобудованої архітектурної пам’ятки  — Варязької церкви  архітектора Линника.  Пізніше, не без впливу Домонтовича, собор стане центральним символом відомих романів Олеся Гончара та Павла Загребельного. 

    Головне у творі не сюжет, а думки о мистецтві та культурної ідентичності, чудові ліричні замальовки міста, виразні портрети епохи індустріалізації та суцільного страху. А майстерна зміна кадру та добра порція іронії знижує пафос і робіть твір зовсім не нудним. 

Олександр Довженко. Зачарована Десна (1956р.)

    Вірили в свята. Пригадую, баба часто казала мені: "А щоб тебе побило святе різдво",—або: "Побий його свята паска". 

    А це наш, українській магічний реалізм. Стільки сонця, гумору, щастя в цій автобіографічній повісті великого кінорежисера, що добра посмішка не сходила з мого лиця. Справжня літературна перлина.  

Остап Вишня. Мисливські усмішкі (1958р.)

    Говоримо ми це без ніякої пихи, говоримо ми це із скромністю, властивістю, як ви знаєте, притаманною кожному спражньому мисливцеві. 

    Дика гуска.

    Усмішка — чудове слово для визначення цих коротких, ліричних оповідань. Ліричні описи природи, що не перенасичені епітетами та не втомлюють довжиною, іронічні описи мисливських та рибалківських пригод, що не звалюються в анекдот. 

Юрій Винничук. Танґо смерті (2012р.)

    Старий галицький єврей — це така ж дивовижа, як і динозавр, його вже не можна побачити живцем, його можна тільки викопати.

    Сучасний роман, який не тільки набув популярності серед широкого кола читачів, але був визнаний критиками та отримав літературні нагороди. Я вибрав його за анотацією і багатьма позитивними відгуками.

    Я прочитав роман доволі швидко, він динамічний та легкий. Але враження в мене зовсім не однозначне. Мені сподобалась романтична частина про міжвоєнний Львів, де Винничуку вдалося створити дуже яскраву, привабливу картину багатонаціонального міста, "де буйно квітне різноманітність і панує взаєморозуміння".  Все це дуже нагадує одеський, "бабелівський" міф і, звичайно, резонує знайомими алюзіями.

    Але в цілому, роман залишив неприємний присмак "бульварщини". Мені здалося, що Винничуку не вистачило майстерності.  Книжно-містична лінія вийшла млява і нагадувала, скоріше, не Умберто Еко, а Дена Брауна. Навіть відверті сцени сексу вийшли банальні й зовсім не цікаві. Якщо ти будуєш міфологію Львову, так зроби вже алюзію на Захер-Мазоха.

Антологія української поезії ХХ століття. Від Тичини до Жадана (2022р.)

І стежив я, і я веснів:

Акордились планети.

Навік я взнав, що Ти не Гнів, —

Лиш Сонячні Кларнети.

П.Тичина

    В українців мого покоління досить обмежене уявлення про українську літературу, побудоване кастрованою шкільною програмою: Кобзар, Каменяр, Залізна Леся та сільська проза, яка плавно перетікає в соцреалізм.

    Тому цю антологію я дуже рекомендую усім, хто хоче відкрити для себе українську літературу в її різномаїтті та багатстві. Десятки поетичних шкіл та угруповань, сотні імен, тисячі віршів. Навіть якщо ви не любите поезію, варто погортати цей пухнастий том, переглянути зміст книги, подивитися фотографії поетів, почитати біографічні довідки, які складаються в драматичну історію України 20-го сторіччя.